Зондове дослідження дуоденального вмісту — опис, специфічні особливості проведення та рекомендації

Дуоденальне зондування — це процедура введення зонда, з метою діагностики та лікування, до дванадцятипалої кишки. Для дослідження треба провести паркан вмісту дванадцятипалої кишки, жовчі та панкреатичного соку, що виробляється підшлунковою залозою. Іноді процедуру застосовують з лікувальною метою для видалення секрету з органу при уповільнених запаленнях жовчного міхура або для промивання і введення лікарських препаратів при лікуванні панкреатитів і виразкової хвороби.

У чому полягає дослідження?

Метод дослідження дуоденального вмісту має майже столітню історію і нерідко використовується в гастроентерології для виставлення діагнозу. Склад рідини дванадцятипалої кишки, отриманої за допомогою зонда, складається з секрету самої кишки і підшлункової залози, жовчі та шлункового соку. Цей метод застосовують для визначення стану жовчного міхура та жовчовиводних шляхів. Він використовується при підозрах на вміст паразитів у печінці і дванадцятиперстній кишці, на цироз і вірусний гепатит, жовчнокам’яну хворобу. Для дослідження береться кілька порцій проб, що відображають стан жовчевивідної системи. Для проведення маніпуляції потрібно:

• Зонд з еластичною гумовою трубкою діаметром від трьох до п’яти міліметрів і довжиною півтора метра, кінець якого забезпечений металевою або пластмасовою оливою з отворами. На зонді нанесено три мітки: перша на відстані 0,45 м від оліви, друга — 0,7 м і третя — 0,8 м.
• Шприц, обсяг якого становить 10 або 20 мл.
• Пробірки для збору окремих порцій жовчі.

Для забору трьох порцій вмісту дванадцятипалої кишки потрібно від півтори до двох годин. Після цього проводиться дослідження дуоденального вмісту в лабораторних умовах.

Показання до проведення діагностики

Процедура забору матеріалу для дослідження має свої особливості і доставляє певний дискомфорт індивіду, тому проводиться тільки при незвичайних симптомах і підозрах на певні захворювання. До таких можна віднести:

• постійне почуття гіркоти в роті;
• біль і дискомфорт у правому підребер’ї;
• стабільна нудота і виникнення блювоти;
• знецінення калових мас і видозміна кольору урини до бурого або жовто-коричневого кольору;
• виявлений за результатами УЗД застій жовчі;
• підтвердження наявного діагнозу;
• хвороби жовчевивідних протоків і печінки;
• підозра на запалення в жовчному міхурі;
• жовчнокам’яна хвороба.

Взяття матеріалу для дослідження дуоденального вмісту при наявності каменів у жовчному міхурі має ризик розвитку ускладнень, тому при призначенні процедури доктор обов’язково оцінює користь і шкоду для пацієнта.

Протипоказання до проведення дуоденального зондування

Проведення маніпуляції супроводжується підвищеним виділенням жовчі і збільшує кількість скорочень жовчний шляхів, тому дослідження небажане при:

• Загострення хронічного або гострого холециститу.
• Варікозне захворювання стравоходу — можливе пошкодження стінок судин зондом і виникнення кровотечі.
• Наявності в жовчному міхурі каменів — може початися рух каменю, який закупорить жовчний проток.
• У період вагітності та грудного вигодовування — використання препаратів під час проведення процедури дослідження дуоденального вмісту призводить до зниження артеріального тиску, що сприяє погіршенню кровопостачання плоду, крім того, медикаменти проникають у грудне молоко.
• Раку органів травного тракту.

Перед призначенням процедури доктор оцінює доцільність її проведення.

Види маніпуляцій для дуоденального зондування

Методи забору дуоденальної рідини можуть бути декількох видів. Розрізняють такі види зондування:

• Сліпе — проводиться без використання зонда. Хворому вводяться жовчогонні засоби для очищення жовчного міхура. Цей метод використовують при застої жовчі та ризику виникнення каменів.
• Фракційний — класичний метод отримання дуоденального вмісту, що складається з забору трьох порцій жовчі за допомогою зонда через встановлені інтервали часу.
• Хроматичне — застосовується спеціальне фарбування бульбашкової жовчі для точного визначення її кількості. Для цього ід за 12 годин до проведення процедури приймає контрастну речовину.

Крім цього, дуоденальне зондування застосовується і з лікувальною метою.

Як підготуватися до дослідження? Рекомендації лікаря

Дуоденальне зондування проводиться на голодний шлунок. За 8-10 годин до його проведення пацієнт не повинен вживати їжу, а за 3-4 години — рідину. При підготовці до процедури зондового дослідження дуоденального вмісту за п’ятиденний термін до її початку необхідно виключити з меню наступні продукти:

• всі хлібобулочні та кондитерські вироби;
• овочі та фрукти з великою кількістю клітковини, в будь-якому вигляді;
• молоко та продукти, виготовлені з нього;
• жирні сорти риби та м’яса;
• бобові культури.

Дієта сприяє зменшенню газоутворення в кишківнику. Крім цього, хворому необхідно припинити прийом наступних препаратів:

• спазмолітиків — «Папаверін», «Бешпан», «Спазмалгон», «Но-шпа»;
• жовчогінних — «Холосас», «Фламін», «Аллохол», «Барберін»;
• сосудорасширяющих;
• слабких;
• що містять ферменти — «Фестал», «Панкреатин», «Креон».

Перед проведенням дослідження рекомендується прийняти вісім крапель 0,1% розчину «Атропіна» і випити склянку теплої води, розчинивши в ній 30 грам ксиліту. Об’єктивність отриманих результатів залежить від дотримання підготовчих заходів.

Можливі ускладнення після процедури

При введенні зонда і використанні медикаментозних засобів для отримання матеріалу на дослідження шлункового і дуоденального вмісту можуть розвинутися небажані явища:

• Збільшений слиновиділення.
• Кровотеча, яка виникає в результаті пошкодження слизової, при швидкому заглатуванні зонда.
• Нудота і блювота. Пацієнтам з підвищеною чутливістю до виникнення блювотної реакції бажано зробити анестезію задньої стінки горлянки, використовуючи перед процедурою спеціальний спрей.
• Діарея. «Сульфат магнезії», який використовують під час проведення маніпуляції, має сильний слабкий ефект. Хворим, які мають проблеми з травленням, бажано використовувати інші препарати.
• Запаморочення виникає в результаті зниження артеріального тиску під впливом «Сульфата магнезії».

Лікарі рекомендують після проведення процедури кілька хвилин спокійно полежати, а потім повільно встати.

Методика дуоденального зондування та дослідження дуоденального вмісту

Для діагностики отримують певні порції жовчі з різних місць локалізації і після цього проводять мікроскопічний і хімічний аналіз. Процедура забору рідини проходить у кілька етапів:

• Хворий перебуває в сидячому положенні. Зонд вводять у привідкритий рот, поміщаючи оливу біля кореня мови. Він робить ковтальні рухи, і зонд починає просуватися ковткою в стравохід. При блювотних позивах пацієнту бажано глибоко дихати носом. У рідкісних випадках проводять анестезію. Перша позначка на зонді означає, що він знаходиться в шлунку. З зовнішнього кінця гумової трубки у вдягнений шприц надходитиме мутнувата рідина.
• Для полегшення подальшого проходження зонду при взятті дуоденального вмісту медична сестра проводить такі маніпуляції: перевертає хворого на правий бік, а під область тазу підкладає м’який валик, щоб зонд під вагою оливи прямував до привратника — частини шлунка, що переходить у дванадцятипалу кишку.
• При проходженні позначки в 70 см олива досягає дванадцятипалої кишки, і в шприц починає надходити прозора рідина золотисто-жовтого кольору. Вона є сумішшю жовчі, кишкового соку і секрету підшлункової залози і називається порцією A, яка поміщається в першу пробірку в обсязі 40 мл.
• Для стимуляції виділення жовчі в кишківник вводять «Сорбіт», «Ксиліт» або «Сульфат магнезії», на зонд ставлять зажим на 10 хвилин.
• Після перерви починають збирати другу порцію B, що складається з бульбашкової жовчі. Процес триває півгодини для збору 60 мл.
• Через 30 хвилин починається виділення печінкової жовчі, що має яскраво-жовтий колір. Збирається порція C у кількості 20 мл.

Після закінчення забору зонд акуратно видаляють. Через півгодини пацієнт може вживати щадну їжу. Три зібраних порції жовчі відправляють в лабораторію на мікроскопічне, хімічне, а при необхідності, і бактеріологічне дослідження.

Що відбувається з отриманим вмістом

Кожна порція речовини, що вимагає дослідження, збирається в окрему стерильну пробірку, у якої виробляють випалювання країв до і після забору жовчі, використовуючи газову пальник. Пробірки негайно відправляються в лабораторію для дослідження. Зволікання з відправленням порушить правильність результатів: зруйнуються лейкоцити, ускладниться виявлення лямблій, тому що при зниженні температури вони перестають рухатися. Розшифровку аналізу проводить доктор, який має відповідну кваліфікацію. Реєстрація досліджень дуоденального вмісту проводиться лікарем у письмовому вигляді і фіксується в спеціальних документах. За допомогою дуоденального зондування можна виявити виникнення вірусних і бактеріальних інфекцій, присутність каменів у протоках жовчі, патології у функціонуванні сфінктера і стінок жовчного міхура, різні патології в шлунку і в дванадцятиперстній кишці, сліди паразитів. Хворий з отриманою розшифровкою результатів повертається до лікаря для проходження подальшої терапії.

Фізичні властивості жовчі

Як вже згадувалося вище, дослідження проводять обов’язково на голодний шлунок і після попередньої підготовки в діагностичних центрах, спеціально обладнаних кабінетах поліклінік або стаціонарів. Найчастіше при дослідженні дуоденального вмісту розшифровку роблять по трьох порціях жовчі A, B і C. До фізичних властивостей досліджуваного вмісту відноситься:

• Колір. У нормі порція A, яка забирається з дванадцятиперстної кишки, пофарбована бурштиновим, золотисто-жовтим тоном, B (з жовчного міхура) — інтенсивного жовтого відтінку, C — печінкова порція світло-жовтуватого колера. Модифікація кольору здійснюється при запаленні дванадцятипертної кишки, в результаті утворення каменів і пухлин різних походжень, а також порушення струму жовчі.
• Прозорість. Всі порції жовчі в нормі є прозорими. Незначна каламутність на самому початку зондування виникає через домішку соляної кислоти і не пов’язана із запальним процесом.
• Щільність. У порції A верхня межа становить 1016, B — 1032, C — 1011. Її збільшення вказує на виникнення жовчнокам’яної хвороби, згущення жовчі і порушення роботи печінки.

Опис мікроскопічного дослідження дуоденального вмісту

Відразу після виділення дуоденальної рідини роблять мікроскопічне дослідження, тому що лейкоцити руйнуються через десять хвилин після забору матеріалу, а інші елементи трохи пізніше. За відсутності можливості негайного проведення дослідження до жовчі додають формалін, що несприятливо позначається на результатах обробки.

Жовч кожної порції розподіляють по чашках Петрі і по черзі аналізують на чорному і білому фоні. Пластівці поміщають на предметне скло і вивчають під мікроскопом. Іноді застосовують інший метод дослідження дуоденального вмісту. Для цього жовч піддається на 7-10 хвилин центрифугуванню. Отриману рідину зливають, а осад піддають мікроскопічному дослідженню:

• Лейкоцити. У нормі ці елементи містяться в одиничній кількості. Їх збільшена кількість у жовчі вказує на запальний процес у системі жовчовідділення. Необхідно враховувати, що лейкоцити можуть потрапити в досліджувану рідину з ротової порожнини, шлунка та органів дихання.
• Епітеліальні клітини. Вміст у порціях B і C великої кількості круглих клітин епітелію свідчить про аномальні зміни в дванадцятипалій кишці, а циліндричних — про запалення жовчних шляхів.
• Білірубінат кальцію. При мікроскопічному дослідженні дуоденального вмісту виявляється у вигляді безформних крупинок чорного, коричневого, бурого або жовто-золотистого кольору. Великий їх зміст вказує на холелітиаз.
• Кристали холестерину — це платівки чотирикутної форми, які тонкі і не мають кольору. У нормі виявляються в порції B в невеликій кількості.
• Мікроліти — темні багатогранні або округлі утворення, що складаються із сер, вапна і холестерину. Виявляються при схильності до каменеутворення.
• Паразити — найчастіше в жовчі виявляють лямблії і яйця гельмінтів, які вражають печінку і дванадцятипалу кишку.

Хімічний аналіз

При хімічному дослідженні дуоденального вмісту визначають наявність таких компонентів:

• Білірубін (мкмоль/л). Його норма в жовчі: в порції A — 227, B — 657, C — 339. Збільшені показники в перших двох порціях підтверджують застій і згущення жовчі. Зменшені — сигналізують про збій концентраційної функції жовчного міхура. При модифікації показників в порції C судять про порушення роботи печінки, пов’язаної з виділенням білірубіну.
• Холестерін (ммоль/л). Визначається для встановлення оцінки колоїдальної стабільності жовчі. При дослідженні дуоденального вмісту в нормі верхня межа холестерину становить в порції A — 2,08, B — 10,04, C — 2,08. При холециститі і жовчнокам’яній хворобі ці показники підвищуються.
• Жовчні кислоти. За кількістю їх вмісту в дуоденальній рідині визначають функціональні здібності печінки, жовчного міхура і жовчевиводних шляхів. Секрет дванадцятипалої кишки в нормі вільні жовчні кислоти не містить.
• Білки. У нормальній жовчі відсутні. Їх поява говорить про виникнення запального процесу.

Слід зазначити, що показники вмісту компонентів жовчі можуть відрізнятися від наведених вище. Це залежить від способу їх визначення, яких існує декілька.

Бактеріологічне дослідження

Бактеріологічне дослідження дуоденального вмісту дванадцятипертної кишки і жовчного міхура проводиться для виявлення в кожній порції жовчі мікроорганізмів. Буває складно визначити місця розташування висіяних мікроорганізмів. Під ним може передбачатися кишечник, порожнина рота і жовчні шляхи. При проведенні вторинних вишукувань і висіванні цієї ж мікрофлори в тій же порції жовчі розцінюється таким чином, що знайдені мікроорганізми знаходилися в жовчних шляхах. Нормою вважається повна стерильність всіх порцій жовчі.

Ув’язнення

У дуоденальну рідину дванадцятипалої кишки входить кишковий сік, жовч, секрет підшлункової залози, шлунковий сік, який потрапляє в кишку через привратник, і невелика кількість сер. В аномальних умовах до цього вмісту додається значна кількість с^, крові, гною, жовчі зі зміненим складом або травного соку.

Тому дослідження жовчі і дуоденального вмісту фізичним, мікроскопічним, хімічним і бактеріологічним методом дає необхідні дані про різні ураження і функціональну діяльність підшлункової залози, печінки, жовчевиводних шляхів і дванадцятипалої кишки.