Miracast — визначення. Бездротова передача мультимедійного сигналу

Бездротова передача високоякісного мультимедійного сигналу від головного девайса до якогось пристрою (телевізора, проектора, потокового плеєра тощо) — це саме те, що ховається за терміном Miracast. Дана технологія є закономірною реакцією ринку на «закриті» інтелектуальні продукти компаній Apple і Intel, тобто вона наслідує принципи роботи AirPlay і WiDi, але при цьому підпорядковується дещо іншим функціональним алгоритмам. За основу стандарту взято можливості Wi-Fi Direct. Тому шлях інформації від носія до візуалізатора обмежений двома точками. Маршрутизатор-посередник у процесі трансляції не бере участі — відправник і одержувач зв’язуються безпосередньо.

Miracast. Що це за диво?

Виключним правом на торгову марку (повна назва бренду — Wi-Fi Certified Miracast) володіє об’єднання Wi-Fi Alliance. Однак будь-яких спеціальних логотипів або абревіатур для маркування продукції, що підтримує технологію, не існує. Напис «WiFi Miracast» зазвичай наносять на девайси, що пройшли процедуру сертифікації відповідно до вимог Display test plan.

Первинне завдання було сформульовано так: «Забезпечити виведення медіаконтенту з монітора ПК або дисплея мобільного гаджета, на великий екран, не вдаючись до використання дротів і сторонніх мереж». При цьому особливий акцент робився на якість одержуваного сигналу.

Сьогодні кожен користувач «розумного» девайса (за умови, що ОС підтримує стандарт Miracast) може синхронізувати свій пристрій з телевізором/проектором і працювати з масштабним зображенням без інсталяції додаткового софту.

Базові характеристики

Фундаментальна основа технології — це функціональні алгоритми Wi-Fi Direct: Miracast-адаптер, який вставляється в HDMI-порт сполученого пристрою (якщо не передбачено внутрішнього розташування «заліза»), підміняє собою частину домашньої мережі і вибудовує умовний міст з мовником. Причому сигнал формату ITU-T H.264 тут розглядається не як спосіб обміну файлами, а як механізм капсульного транспортування медіапакету (графіка відправляється і приймається в тому вигляді, як є).

На момент презентації Miracast (що це відбувалося саме у вересні 2012 року — не випадковість: менш ніж через 2 місяці технологія була взята на озброєння оновленою операційною системою Android і, відповідно, стала застосовуватися не тільки в продуктах Google) налічувалося більше п’ятдесяти підтримуваних дозволів: 17 — CEA, 29 — VESA, 12 — так званих телефонних. Серед розпізнаваних стандартів звуку — двоканальний LPCM, «стерео 5.1» AC3 і ACC.

Докладніше про процес з «єднання

Покрокова активація опції Miracast (що це таке, напевно, вже зрозуміло) передбачає кілька етапів. Діяти потрібно в такому порядку:

1. Увімкнути ПК/смартфон/« налагоджувач ».
2. Увімкнути приймач «даних (телевізор або екран для презентацій).
3. Зв’язати обидва пристрої відповідною попередньо визначеною програмою.

Вибрати і запустити конкретний файл у режимі відображення копії дисплея носія на моніторі отримувача.

Посередник-маршрутизатор у таких «переговорах» участі не бере: два девайси утворюють прямий захищений канал, по якому згодом і відбувається трансляція. Говорячи простою мовою, Miracast (що це технологічний напрямок як вид роботи з фото і відеоінформацією виявиться популярнішим традиційного HDMI-шлюзу, сьогодні вже не викликає сумнівів) являє собою архітектурну надбудову над Wi-Fi Direct пізніх версій (3.50 і старше). Застосовуваний же формат стиснення H.264 дозволяє відтворювати точну копію дата-елементів на будь-якому нетиповому візуалізаторі, в тому числі і на проекційному екрані.

Переваги, які відчує кожен

Навіть недосвідчений користувач навскидку назве кілька причин затребуваності Miracast. По-перше, мова йде про експлуатаційну комфортабельність: пристрої виявляють один одного «по повітрю», причому ідентифікація відбувається в лічені секунди, а взаємодія — без посередників (немає потреби в покупці сполучного кабелю). По-друге, почесний Miracast-адаптер автоматизований настільки, що опційні коригування на конкретну модель девайса не потрібні — донгл сам розпізнає відправника/одержувача графічної інформації. Крім того, має місце бути підтримка 3D на тлі повної захищеності транслюваного контенту.

У числі інших переваг:

• популярність описуваного стандарту зв’язку в співтоваристві виробників (понад 500 компаній орієнтовані на реалізацію «дзеркального мовлення»);
• відсутність видимих затримок при обробці сигналу (на бюджетні моделі гаджетів це правило поширюється не повною мірою);
• можливість передачі «важкого» відео (FullHD);
• мінімізація додаткових процесів (виключається надмірне навантаження на акумуляторну батарею смартфона/планшета).

Miracast і її слабкі місця

На жаль, у світі високоінтелектуальних технологій формулювання «без недоліків» практично не зустрічається. Про те, що поточна версія Miracast (Android, треба сказати, лише одна з багатьох операційних систем, що пов’язали свою долю з даним стандартом, але в сегменті мобільних оболонок її домінування не викликає сумнівів) недосконала, свідчить:

• все ще слабка сумісність (іноді статус «Очікується з’єднання»… відображається на екранах пристроїв, проте операція розпізнавання так і не знаходить логічного продовження);
• підтримка максимального дозволу на рівні 1920х1200, тоді як зростає попит на 4K;
• застосування пропріетарного кодека H.264;
• позамежний ступінь маскування продуктів, на борту яких присутній софт і «залізо» для реалізації технології (немає логотипів на упаковці та/або корпусі девайса).

Також багато користувачів бачать незручність у тому, що при використанні Miracast-гаджета стопориться робота звичайного Wi-Fi-з’єднання. А 2-канальним адаптером, як відомо, оснащені далеко не всі смартфони і планшети (дефіцит спостерігається навіть у сегменті пропозицій преміум-класу). І, нарешті, динаміка: 30 FPS і 720х480 — дуже скромні показники на сьогоднішній день, але при слабких процесорах навіть вони часом не знаходять розуміння з боку візуалізатора (на великому екрані відео йде з помітними ривками).

Аналоги та їхні принципові відмінності

Операційні системи, дружелюбно налаштовані до Miracast, — Android (починаючи з версії 4.2 Jelly Bean), Windows 8.1 (для настільних і портативних пристроїв) і Amazons Fire. Що стосується ПК на базі Linux, то без злому домогтися адекватного розпізнавання при синхронізації з сертифікованими продуктами не вдасться. Однак huck загрожує збоями і не може служити гарантією нормального діалогу між відправником і одержувачем медіаконтенту. Представники ж модельного ряду Apple взагалі не сприймають Miracast, так як «заточені» під оригінальну платформенну технологію AirPlay.

Щодо Intel WiDi можна сказати, що цей стандарт з’єднання довгий час позиціонувався як власність однойменної корпорації і був недоступний для гаджетів зі сторонніми процесорами. Але з виходом версії 3.5 ситуація повинна докорінно змінитися.

Дротових аналогів всього два — MHL і HDMI. З явних відмінностей варто відзначити кабельну основу контакту, що не зовсім зручно при частих синхронізаціях, і стабільність сигналу при динамічному обміні даними (Miracast істотно «просідає», коли на екрані розгортаються action-сцени).

Miracast в очах виробників

Хоча технологія і володіє відкритим вихідним кодом, її алгоритми бездротової передачі зображення в першу чергу орієнтовані на потенціал ОС Windows і ОС Android. Тому не дивно, що список виробників, що йдуть в ногу з часом, налічує кілька сотень позицій. Правда, є і неприємні системні винятки, пов’язані з оновленням керуючої оболонки. Так, зокрема, не знайшла підтримки у Miracast Windows 7 (причому проблему не вдалося вирішити ні за допомогою авторських збірок, ні інсталяцією допоміжного софту).

Найбільш впізнавані бренди, помічені «в любові» до Wi-Fi Direct і H.264:

Найближче майбутнє з позиції Miracast

Ідея створення бездротового HDMI, безумовно, цікава. Однак вивести на величезний екран інформацію зі смартфона або планшета не так складно. Куди клопіткіше — знайти гідну альтернативу протоколам SMARTs. А в цьому плані у Miracast якраз не все гладко.

До того ж прямі конкуренти — AirPlay і Chromecast — в окремих моментах поводяться набагато «розумніше». Наприклад, вони дозволяють відсилати на великий монітор відеоконтент і одночасно здійснювати навігацію за меню (без показу цих самих подробиць у потоці, що передається). Другий малоприємний нюанс стосується режиму відтворення — Miracast часто грає відео до кінця, не реагуючи ні на сенсор, ні на команди датчика положення/руху девайса-джерела (повна сполученість обіцяна в нових прошивках; тоді смартфон навчиться відключати проекційний екран без додаткових команд користувача).

Тепер щодо паралелей з технологією DLNA. Miracast — це «прямолінійний шлях: трансляція «живої» картинки з екрану гаджета на інший монітор відбувається за найкоротшим алгоритмом і без допоміжних вузлів зв’язку. Під абревіатурою DLNA ховається ціла комбінація розносортних стандартів. Тобто для налагодження взаєморозуміння пристроям необхідна присутність «перекладача» (маршрутизатора). І ще: учасники Digital Living Network Alliance здатні оперувати тільки файлами, а два «співрозмовники» Miracast працюють за дзеркальним принципом («що показую, те і передаю»), і при вирішенні деяких технічних складнощів можуть обмінюватися контентом в оптимальному режимі синхронізації.

Програмна сумісність Miracast: Windows-версії

На офіційній сторінці Microsoft міститься інформація про обов’язкові операційні умови, за яких можливе ознайомлення з функціональним пакетом технології Miracast.

Windows 8.1 — попередньо встановлена або оновлена з «сімки» — належить до кількості мінімальних вимог. Крім того, оголошено про застосовність стандарту мовлення до версії RT 8.1 і більш пізніх збірок ОС.

Підготовка комп’ютера/гаджета до бездротової трансляції медіаконтенту на сторонній монітор

Для девайса з «вісімкою» на борту перелік дій, що забезпечують процес мовлення, зводиться до двох пунктів:

1. Синхронізації девайсів (передавача і приймача), що знаходяться в зоні дії сигналу.
2. Активація параметра «Проектор».

Причому існує декілька сценаріїв виводу вмісту. Картинку/відео можна:

• транслювати в режимі дублювання (одночасний показ на 2 дисплеях);
• візуалізувати тільки на моніторі приймаючого пристрою;
• передавати за допомогою перетягування потрібних елементів з екрану на екран.

Miracast і операційна система Android

Багато виробників електроніки намагаються витиснути максимум з технології Miracast. LG, наприклад, інтегрує її в смартфони і телевізори ось уже протягом декількох років. Не відстають і інженери Sony, Samsung, Panasonic — скрізь, де присутня ОС Android старше 4.2, цей стандарт реалізується, що називається, на повну котушку.

Затребуваність комфортної передачі контенту призвела до того, що підтримкою з боку Miracast обзавелися навіть ті моделі ТБ, які зійшли з заводського конвеєра раніше 2012 року. Технічним рішенням стали спеціальні HDMI-ключі (адаптери сигналу). На поточний момент їх виготовленням займаються десятки різних компаній. Як результат, продукти, що надходять на ринок, серйозно різняться і за ціною, і за якістю. Більше того, має місце бути і функціональне розбалансування: одним адаптерам під силу вибудовувати «мости» тільки всередині стандарту Miracast, іншим нічого не варто знайти «спільну мову» з девайсами Apple або налагодити «діалог» по DLNA. Ось чому перед покупкою так важливо проштудіювати тематичні форуми і відвідати офіційні сайти виробників.

Короткий огляд найпопулярніших донглів

Ціни на Miracast Don^ варіюються в межах 30-100 умовних одиниць. Після придбання і встановлення адаптера практично будь-який телевізор, оснащений HDMI-портом, може бути підключений до гаджета по бездротовому каналу. Мова йде про пряме з’єднання, що дозволяє відтворювати «масивне» відео в форматі 1920х1200.

Донгл Mocreo (30-35 в. е.) — гарантована підтримка трьох протоколів: Miracast, AirPlay и DLNA.

«Ключі» марки Pythons (70-80 у. є), як правило, розпізнають ті ж стандарти, що і Mocreo.

Адаптер GeekBuying (50-60 в. е.) — забезпечує дзеркальну трансляцію за алгоритмами Miracast і DNLA.

Крім того, у продажу присутні і оригінальні донгли Wi-Fi Certified Miracast, заточені під один тип сигналу.