Лімфоплазмоцитарна інфільтрація: можливі причини, симптоми і методи терапії

Лімфоцитарна інфільтрація — рідкісний дерматоз хронічної форми, який характеризується доброякісною інфільтрацією кожного покриву лімфоцитами. Патологія має хвилеподібний перебіг і схильність до самозволення. Клінічно вона проявляється висипаннями на незміненій шкірі гладких, плоских, синюшно-рожевих папул або бляшок, які зливаються між собою в осередки величиною приблизно з долоню.

Первинні елементи відрізняються чіткими кордонами, можуть лушкуватися. Бляшки зазвичай поодинокі, локалізуються на обличчі, тулубі, шиї, кінцівках. Діагностується дане захворювання з гістологічним підтвердженням, в деяких випадках проводяться молекулярно-біологічні обстеження. Лікування патології полягає в застосуванні гормональної терапії, НПВС, препаратів місцевого впливу.

Опис цієї патології

Лімфоцитарна інфільтрація є доброякісною псевдолімфомою шкіри з хронічною рецидивуючою хвилеподібною течією. Зустрічається дуже рідко і виникає найчастіше у чоловіків після 20 років. Расових і сезонних відмінностей захворювання не має, не ендемічно. Іноді може спостерігатися поліпшення стану хворого в літній період.

Перші згадки про хворобу

Вперше дана хвороба була описана в медичній літературі в 1953 році, коли Н. Каноф і М. Джесснер розглянули її як самостійний патологічний процес з наскрізною інфільтрацією лімфоцитами всіх шкірних структур. Назву «псевдолімфому» ввів К. Мач, який об’єднав інфільтрацію Джесснера — Канофа в єдину групу з іншими різновидами лімфоцитарних інфільтрацій.

У 1975 році О. Браун диференціював тип патологічного процесу і відніс подібну інфільтрацію до В-клітинних псевдолімфомів, але дещо пізніше клініцисти стали розглядати це захворювання як Т-псевдолімфому, оскільки саме Т-лімфоцити забезпечують доброякісний перебіг патології і можливість мимовільної інволюції первинних елементів. Наступні дослідження показали, що в розвитку лімфоцитарної інфільтрації істотну роль відіграє імунітет, що, можливо, пов’язано з тим, що імунні клітини розташовуються в шлунково-кишковому тракті, а його ураження спостерігається в 70% випадків. Вивчення патології триває й донині. Розуміння причин розвитку Т-лімфоїдного процесу має важливе значення в розробці патогенетичної терапії псевдолімфом.

Стадії даної недуги

Дане захворювання має кілька стадій розвитку, які характеризуються ступенем вираженості патологічного процесу. Таким чином, виділяються:

• Розсіяна лімфоплазмоцитарна інфільтрація. При ній симптоматика захворювання відрізняється незначністю і легкою течією.
• Помірна лімфоплазмоцитарна інфільтрація. Спостерігається утворення єдиного вогнища висипань.
• Виражена лімфоплазмоцитарна інфільтрація. Що це таке? Вона характеризується формуванням множинних вогнищ і поразок.

Причини виникнення захворювання

Найбільш можливими причинами розвитку осередкової лімфоплазмоцитарної інфільтрації прийнято вважати укуси кліщів, гіперінсоляцію, різноманітні інфекції, патології травної системи, застосування дерматогенної косметики та нераціональне використання медикаментозних препаратів, які провокують системні імунні зміни, зовні представлені інфільтративними порушеннями у шкірному покриві.

Механізм розвитку лімфоцитарної інфільтрації полягає в наступному процесі: інтактний епідерміс надає Т-лімфоцитам можливість інфільтрувати глибокі прошарки шкіри, розташовуючись навколо судинних сплетінь і в сосочкових виростах по всій товщі кожного покриву. Тригери патології запускають запальний процес, на який реагують безпосередньо шкірні та імунні клітини. У процес усунення подібного запалення включаються Т-лімфоцити, які забезпечують доброякісну імунну відповідь у формі проліферації епітеліальних клітин шкіри.

Стадії запального процесу

Одночасно розвивається запалення, яке проходить три стадії: альтерація, ексудація і проліферація за участю клітин ретикулярної тканини (гістіоцитів). Ці клітини групуються і формують острівці, які нагадують лімфоїдні фолікули. На останньому етапі купірування запальної реакції два одночасних процеси проліферації посилюють і доповнюють один одного. Таким чином, виникають осередки патології.

Оскільки лімфоцити гетерогенни, оцінка їх гістохімічних властивостей за допомогою моноклональних антитіл та імунологічних маркерів лягла в основу імунофенотипування. Даний аналіз має суттєве діагностичне значення в дерматології.

Багатьом цікаво, що це — лімфоплазмоцитарна інфільтрація шлунка і кишечника?

Порушення в ЖКТ

Хвороба може бути виражена різною мірою. При цьому залози вкорачуються, суттєво зменшується їхня щільність. При лімфоплазмоцитарній інфільтрації в стромі спостерігається виражене збільшення ретикулінових волокон і гіперплазія гладкомишкових стінок. Хронічний гастрит може вважатися зворотним, якщо після проведеної терапії інфільтрація зникає, відзначається відновлення атрофованих залоз і клітинне оновлення.

Точні механізми початку гастриту типу В при лімфомлазмоцитарної інфільтрації шлунка досі залишаються недостатньо ясними. Етіологічні фактори, які сприяють розвитку хронічного гастриту, прийнято ділити на ендогенні та екзогенні.

Інфільтрація кишечника

При даному захворюванні відзначаються інфільтрати в сполучній тканині і порушення роботи не тільки шлунка, але й інших травних органів. До них належить також лімфоцитарний коліт, який являє собою запальне захворювання товстої кишки з лімфоплазмоцитарною інфільтрацією слизових оболонок. Даний різновид коліта характеризується виникненням рецидивуючої діареї з тривалим перебігом. Лікування захворювання специфічне, засноване на застосуванні медикаментозних засобів для боротьби з першопричиною його розвитку, а також симптоматичне, для усунення діареї і нормалізації кишкової мікрофлори.

Симптоматика

Початковим елементом шкірних висипань при лімфоцитарній інфільтрації є плоска велика рожево-синюшна бляшка або папула з чіткими обрисами і гладкою поверхнею, яка має схильність до периферичного зростання. Зливаючись один з одним, первинні елементи формують дугоподібні або кільцеподібні острівці з ділянками лушпинь. Дозвіл подібних патологічних елементів починається, як правило, з центру, внаслідок чого зливні осередки можуть мати западання в центральних частинах. Типовою локалізацією вважається обличчя, шия, навколоушні простори, потилиця, щоки, лоб і вилиці. У деяких випадках висипання можуть спостерігатися на шкірі кінцівок і тулуба. Зазвичай первинний елемент буває поодиноким, дещо рідше спостерігається схильність до поширення патологічного процесу.

Строми

Часто утворюються строми в області шлунка, товстої кишки, кишечника, які являють собою ретикулярну сполучну тканину (інтерстицію), тривимірну дрібноплідну мережу. У стромі проходять лімфатичні та кровоносні судини.

Лімфоцитарна інфільтрація характеризується рецидивуючою хвилеподібною течією. Це захворювання резистентне до проведеного лікування, здатне спонтанно самовиліковуватися. Рецидиви виникають зазвичай у місцях колишньої локалізації, проте можуть захоплювати і нові ділянки епідермісу. Незважаючи на тривале хронічне протікання, внутрішні органи в патологічний процес не залучаються.

Діагностика захворювання

Ця хвороба діагностується дерматологами на підставі клінічних симптомів, анамнезу, люмінесцентного мікроскопування (характерне світіння на межі дермоепідермальних сполук не визначається) і гістології з обов’язковою консультацією в онколога та імунолога. Гістологічно при лімфоцитарній інфільтрації визначається незмінений поверхневий шкірний покрив. У товщі всіх дермальних шарів спостерігається угруповання клітин сполучної тканини і лімфоцитів навколо судин.

Інші методи діагностики

У більш складних випадках проводиться імунотипування пухлини, молекулярне і гістохімічне тестування. К. Фан зі співавторами рекомендують проводити діагностику, засновану результатах ДНК-цитофлюоріметрії з дослідженням кількості нормальних клітин (при даному патологічному процесі — більше 97%). Диференційна діагностика проводиться з системною червоною вовчанкою, саркоїдозом, кільцеподібною гранулемою, відцентровою еритемою Бієтта, токсикодермією, групою лімфоцитарних пухлин і сифілісом.

Лікування

Лікування даного захворювання спрямоване на усунення гострого етапу лімфоцитарної інфільтрації та подовження тривалості проміжків ремісії. Терапія цієї патології є неспецифічною. Спостерігається висока терапевтична ефективність при призначенні антималярійних медикаментів («Гідроксихлорохін», «Хлорохін») і протизапальних нестероїдних засобів («Діклофенак», «Індометацин») після попереднього лікування супутніх патологій травного тракту. Якщо стан шлунково-кишкової системи дозволяє, застосовуються ентеросорбенти. Місцевим чином показано використання гормональних кортикостероїдних мазей і кремів, а також ін’єкційні блокади шкірних висипань «Бетаметазоном» і «Тріамцінолоном».

При резистентності до проведеного лікування підключається плазмаферез (до 10 сеансів). Терапія травної системи при лімфоплазмоцитарній інфільтрації кишечника і шлунка тісно пов’язана із захворюваннями шлунково-кишкового тракту — гастритами, запальним процесом в області товстого кишечника і т. д., які можуть характеризуватися ураженням слизових. Для їх виявлення пацієнту необхідно пройти відповідну діагностику та терапію, яка полягає в прийомі протидіарейних, антибактеріальних і протизапальних медикаментозних засобів, а також дотриманні режиму харчування (дробові прийоми їжі, відмова від продуктів, що провокують бродіння, копчених, гострих і жирних страв).