Лімфофолікулярна гіперплазія: можливі причини, симптоми, методи діагностики, терапія

Розгляньмо, як лікувати лімфофолікулярну гіперплазію.

Це патологічний процес, при якому неконтрольовано розростаються клітини. Процес розростання фолікулярної тканини, що утворює слизовий і підслизовий шари. Зустрічається така хвороба у пацієнтів будь-якого віку і не залежить від їх статевої приналежності, харчових пристрастей, місця проживання.

Опис

Діагностують лімфофолікулярну гіперплазію в ендокринній системі, проте найчастіше патологія вражає ЖКТ. Переважання захворювання в ЖКТ обумовлено присутністю великої кількості попереджувальних факторів — високий рівень застресованості, велика кількість канцерогенів, хронічні патології ЖКТ. В ендокринних органах гіперпластичні зміни розвиваються на тлі системних або ендокринних порушень. Наприклад, гіперплазія може бути виявлена у вилочковій залозі, якщо у пацієнта вже діагностовано якусь патологію гіпофізу.

Причини розвитку

Розвиток патології обумовлений різноманітними негативними впливами зовнішніх і внутрішніх факторів, які призводять до зростання клітин. Так, гіперплазія лімфофолікулярна може виникати на тлі супутніх проблем — гіперглікемії, функціональних порушеннях печінки, ожиріння. До фактору ризику вчені відносять спадкову схильність.

Розвиватися патологія може з наступних причин:

1. Порушення моторики дванадцятипалої кишки, шлунка.
2. Інфікування вірусом герпесу.
3. Порушення імунітету.
4. Постійні стреси, нервові розлади.
5. Вплив хелікобактер пілорі.
6. Присутність атрофічних, аутоімунних, хронічних патологій в ЖКТ (наприклад, гастриту в даних формах).
7. Бластомогенний вплив.
8. Вплив продуктів, що мають специфічний тканинний розпад.
9. Збої в діяльності нервової регуляції ЖКТ.
10. Гормональні відхилення.
11. Дисфункція внутрішньої секреції слизових ЖКТ.

Симптоматика

Симптоматика лімфофолікулярної гіперплазії сильно залежить від місця локалізації вогнища патології. Що це означає?

До узагальнених її ознак відносять зниження рівня альбумінів, збільшення кількості Т- лімфоцитів. Спостерігається відчуття слабкості, підвищення температури. Важливо зазначити, що якщо лімфофолікулярна гіперплазія має доброякісний характер, то симптоматика, як правило, відсутня. Негативна симптоматика відзначається, якщо гіперпластичне ураження ЖКТ володіє особливим характером течії або запущено. У цьому випадку нерідко розвивається диспепсія, епігастральні болі.

Стадії

За стадіями гіперплазія класифікується відповідно до поширення і розміру фолікулів:

1. При нульовій стадії лімфоїдні фолікули повністю відсутні або виражені слабо, розташовуються хаотично, мають маленькі розміри.
2. На першій стадії спостерігається одиничне, дифузне розростання фолікулів невеликого розміру.
3. На другій стадії фолікули поширюються дифузно, щільно, але не об’єднуються в конгломерати.
4. На третій стадії відзначається скручування фолікулів, іноді в колонії значних розмірів. Слизові фолікули іноді гіперемовані.
5. На четвертій стадії виявляються ерозивні ділянки, відзначається виражена гіперемія слизових, на яких присутній фібриновий наліт. Слизові, крім того, набувають матового кольору, на них посилюється судинний малюнок.

З урахуванням зазначених особливостей перебігу та формування лімфофолікулярної гіперплазії можна зробити деякі висновки:

1. Клінічні прояви розвиваються тільки на 3-4-й стадії захворювання, коли у пацієнта розвивається больовий синдром в абдомінальній області, з’являються кишкові кровотечі.
2. Виявити захворювання на інших стадіях можна тільки випадково, в ході діагностики будь-якого іншого порушення. Обумовлено це відсутністю специфічної симптоматики.

Гіперплазію шлунка розглянемо нижче.

Гіперплазія, що вражає слизові шлунки

Слизова шлунка має дуже складну будову, що обумовлено виконанням багатьох функцій, у тому числі протекторної, секреторної. Крім цього вона бере участь у процесі перистальтики.

Лімфофолікулярною гіперплазією слизової шлунка називають процес надмірного розростання епітеліальних клітин з одночасним втовкненням стінки слизових оболонок. Дуже часто патологія супроводжується виникненням поліпів, наростів. До причин розвитку гіперплазії шлунка прийнято відносити гормональні зміни, неврологічні збої. В онкологію гіперплазія трансформується дуже рідко. У більшості випадків появи ракових клітин сприяє епітеліальна дисплазія, коли клітини, що утворюють слизову, трансформуються в клітини, що мають виражену атипову будову. Найбільш небезпечним захворюванням є метаплазія слизових, для якої характерний розвиток травної дисфункції і високий ризик розвитку злоякісних пухлин.

Основними завданнями гастроентеролога при лімфофолікулярній гіперплазії є постановка діагнозу і призначення правильного лікування. Причому методи терапії повинні підбиратися індивідуально.

Як виникає гастрит з лімфофолікулярною гіперплазією?

Патологія, що зачіпає антральний відділ шлунка

Статистичні дані показують, що така гіперплазія в антральному відділі шлунка розвивається не тільки при наявності гастриту в хронічній формі, який спровокований впливом хелікобактер пілорі, але і на тлі ослабленого імунітету. Імунні зміни спільно з гастритом діагностуються, як показує клінічна практика, в умовах зниженої кислотності, що є, в свою чергу, передумовою до появи аутоімунних патологій.

У дитячому віці

Вивчення випадків розвитку захворювання в дитячому віці дозволило визначити, що в антральному відділі лімфофоллікулярна гіперплазія розвивається внаслідок аутоімунних ревматичних патологій, а не діяльності бактерій. Безсумнівно, присутність патогенної мікрофлори в сукупності з аутоімунними відхиленнями значно збільшує ймовірність виникнення захворювання.

Дуже часто зміни слизових оболонок викликають розвиток поліпів, що локалізуються в антральному відділі. Поліпи мають запальну природу і зустрічаються в 70-90% випадків. Зовні виглядають як щільні утворення, що мають округлу циліндричну форму, широку основу і плоску верхівку.

Лімфофолікулярна гіперплазія підвздошної кишки

Підвздошною кишкою називають нижню частину тонкого кишечника. Зсередини вона вистелена слизовою, на якій розташовується безліч ворсинок. На її поверхні присутні також капіляри, лімфатичні судини, які беруть участь в засвоєнні корисних речовин.

У підвздошній кишці лімфофолікулярна гіперплазія формується внаслідок поліферативних процесів у кишковій стінці та імунодефіциту. Клінічно патологічний стан проявляється наступними симптомами:

1. Помітне пригнічення імунітету.
2. Різке схуднення.
3. Абдомінальні болі.
4. Присутність у стільці крові.
5. Рідкий стілець, часті позиви до випорожнення кишечника.

Відбувається зміна основних показників імунної системи: достовірне збільшення відсоткового утримання Т-лімфоцитів.

Диференціація захворювання

Диференціація захворювання відбувається на підставі лабораторних досліджень калу, сечі, крові та результатів фібриноволоконної ендоскопії. Найчастіше лімфофолікулярну дисплазію вдається діагностувати, коли вона вражає термінальну зону підвздошної кишки. Це говорить про те, що патологічний процес має вторинний характер і терапевтичний вплив на нього не потрібен. В якості профілактичних і терапевтичних заходів може бути рекомендована сувора дієта, при якій заборонений ряд продуктів. У випадках коли запалення має серйозний характер і існує підозра на хворобу Крона, рак, показано хірургічне втручання або медикаментозна терапія.

Гіперплазія лімфовузлів

Гіперпластичні зміни в лімфовузлах є клінічним симптомом, що супроводжується надмірним зростанням клітин лімфовузла і поступовим зменшенням їх кількості внаслідок переродження та зміни структури. Як правило, гіперплазія лімфовузлів є імунною відповіддю організму на різноманітну інфекцію, що потрапила в організм. Лімфаденіт може також мати бактеріальне, вірусне, онкологічне походження. Так, підкористний лімфаденіт часто розвивається на тлі ангіни, скарлатини, фелінозу, карієсу, дифтерії, паротиту та інших захворювань.

Діагностика

Захворювання складно виявити на початкових стадіях його розвитку, оскільки протікає воно практично безсимптомно. Досить часто лімфоїдні фолікули виявляються в процесі проведення колоноілеоскопії при інших захворюваннях.

До інших методів діагностики, що дозволяють досліджувати збільшений слизовий шар у кишечнику, шлунку, належать: ректороманоскопія, ФДС, колоноскопія, рентгенографія із застосуванням контрастної речовини. За допомогою рентгена вдається оцінити ступінь поширення патологічних клітин.

При виявленні лімфофолікулярної гіперплазії пацієнту показані періодичні обстеження, що обумовлено ймовірністю переродження аномальних ділянок в пухлини, що мають злоякісний характер.

Терапією захворювання займаються гастроентерологи, онкологи-хірурги, онкологи.

Терапія

У випадках коли лімфофолікулярна гіперплазія ЖКТ протікає з появою явних ознак патології, показана терапія, спрямована на зниження кислотності в шлунку і придушення активності хелікобактер пілорі. Терапія передбачає обов’язкове усунення гастриту шляхом дотримання дієти і застосування медикаментів, у тому числі антибіотиків.

Лікування лімфофолікулярної гіперплазії має бути комплексним.

При наявності злоякісних утворень показано хірургічне втручання. При гіперплазії в травній системі проводиться вичерпування уражених ділянок кишечника, резекція шлунка. Тривалість реабілітаційного періоду залежить від характеру і тяжкості захворювання, загального стану пацієнта та успіху операції.

При виявленні патологічних вогнищ гіперплазії в кровотворній, ендокринній системі, що мають ознаки злоякісного процесу, потрібна комбінована терапія, яка об’єднує в собі хіміотерапію і хірургічні методики.

Терапія доброякісної лімфофолікулярної гіперплазії, як правило, не потрібна.