Інсулінорезистентність — визначення. Метаболічний синдром інсулінорезистентності

Здоров’я 13 січня 2023 Перегляди: 41

Для різних людей характерна різна здатність інсуліну стимулювати засвоєння глюкози. Важливо знати, що людина може мати нормальну чутливість до одного або більше ефектів цього з’єднання і в той же час — абсолютну стійкість до інших. Далі розберемо поняття «» інсулінорезистентність «»: що це таке, як проявляється.

Загальна інформація

Перш ніж розбирати поняття «» інсулінорезистентність «», що це таке і які ознаки має, слід сказати, що цей розлад зустрічається досить часто. Більш ніж 50% людей з гіпертензією страждають на цю патологію. Найчастіше інсулінорезистентність (що це таке, буде описано нижче) виявляється у літніх. Але в ряді випадків вона виявляється і в дитинстві. Синдром інсулінорезистентності часто залишається не розпізнаним до того, як не починають проявлятися порушення обмінних процесів. До групи ризику входять особи з дисліпідемією або порушеною толерантністю до глюкози, ожирінням, гіпертензією.

Інсулінорезистентність

Що це таке? Які особливості має порушення? Метаболічний синдром інсулінорезистентності є неправильною відповіддю організму на дію одного з з’єднань. Концепція застосовна до різних біологічних ефектів. Це, зокрема, стосується впливу інсуліну на білковий і ліпідний обмін, генної експресії, функції судинного ендотелію. Порушена відповідь призводить до збільшення концентрації сполуки в крові відносно необхідного для наявного обсягу глюкози. Синдром інсулінорезистентності — поєднане порушення. Воно передбачає зміну толерантності до глюкози, діабет 2 типу, дисліпідемію, ожиріння. «» Синдром Х «» передбачає також і стійкість до захоплення глюкози (інсулін-залежного).

Механізм розвитку

Повністю його вивчити фахівцям на сьогоднішній день не вдалося. Розлади, які призводять до розвитку інсулінорезистентності, можуть відзначатися на наступних рівнях:

• Рецепторному. В даному випадку стан проявляється аффінністю або зниженням кількості рецепторів.
• На рівні глюкозного транспорту. У цьому випадку виявляється зниження числа молекул GLUT4.
• Пререцепторном. В даному випадку говорять про аномальний інсулін.
• Пострецепторному. У цьому випадку відзначаються порушення фосфолування та порушення передачі сигналу.

Аномалії інсулінових молекул досить рідкісні і не володіють клінічним значенням. Щільність рецепторів може бути знижена у хворих у зв’язку з негативним зворотним зв’язком. Вона обумовлена гіперінсулінемією. Часто у пацієнтів відзначається зниження кількості рецепторів помірною мірою. У даному випадку рівень зворотного зв’язку не вважається критерієм, за яким визначають, який ступінь має інсулінорезистентність. Причини розладу зводяться фахівцями до пострецепторних порушень передачі сигналу. До провокуючих факторів, зокрема, відносять:

• Куріння.
• Збільшення вмісту ТНФ-альфу.
• Зменшення фізичної активності.
• Збільшення концентрації жирних неетерифікованих кислот.
• Вік.

Це основні фактори, які частіше за інших можуть провокувати інсулінорезистентність. Лікування включає застосування:

• Діуретиків тіазидової групи.
• Блокаторів бета-адренорецепторів.
• Нікотинової кислоти.
• Кортикостероїдів.

Підвищена інсулінорезистентність

Вплив на обмін глюкози відбувається в жировій тканині, м’язах і печінці. Скелетна мускулатура метаболізує приблизно 80% цієї сполуки. М’язи в даному випадку виступають в якості важливого джерела інсулінорезистентності. Захоплення в клітини глюкози здійснюється за допомогою спеціального транспортного білка GLUT4. При активації рецептора до інсуліну запускається серія реакцій фосфолування. Вони зрештою призводять до транслокації GLUT4 в клітинну мембрану з цитозоля. Так глюкоза отримує можливість увійти в клітку. Інсулінорезистентність (норма буде вказана далі) обумовлюється зниженням ступеня транслокації GLUT4. При цьому відзначається зниження використання і захоплення глюкози клітинами. Разом з цим, крім полегшення глюкозного захоплення в периферичних тканинах, при гіперінсулінемії пригнічується продукція печінкою глюкози. При СД 2 типу вона відновлюється.

Ожиріння

Воно поєднується з інсулінорезистентністю досить часто. При перевищенні пацієнтом ваги на 35-40% чутливість знижується на 40%. Жирова тканина, що знаходиться в передній черевній стінці, має вищу метаболічну активність, ніж та, що розташована нижче. Під час медичних спостережень встановлено, що посилене вивільнення в портальний кровотік жирних кислот з абдомінальних волокон провокує продукцію печінкою тригліцеридів.

Клінічні ознаки

Інсулінорезистентність, симптоми якої пов’язані з порушенням обмінних процесів переважно, може підозрюватися у хворих з абдомінальним ожирінням, гестаційним СД, сімейним анамнезом по СД 2 типу, дисліпідемією і гіпертензією. У групі ризику і жінки з СПКЯ (полікістозом яєчників). У зв’язку з тим, що ожиріння виступає маркером інсулінорезистентності, необхідно оцінити характер, за яким йде розподіл жирової клітковини. Її розташування може бути по гінекоїдному — в нижній частині тулуба, або по андроїдному типу — в передній стінці черевики. Накопичення у верхній половині тіла відрізняється більш значущим прогностичним фактором інсулінорезистентності, зміненої толерантності до глюкози і СД, ніж ожиріння в нижніх ділянках. Для виявлення кількості жирової абдомінальної тканини можна скористатися наступним методом: визначити відношення обсягів талії, стегон та ІМТ. При показниках 0.8 для жінок і 0.1 для чоловіків та ІМТ більше 27 діагностують абдомінальне ожиріння та інсулінорезистентність. Симптоми патології проявляються і зовні. Зокрема на шкірі відзначаються зморшникові, шершаві гіперпігментовані ділянки. Найчастіше вони з’являються в підмишкових впадинах, на ліктях, під молочними залозами. Аналіз на інсулінорезистентність являє собою розрахунок за формулою. HOMA-IR вираховується наступним чином: інсулін натощак (мкЕд/мл) x глюкоза натощак (ммоль/л). Отриманий результат ділиться на 22.5. У підсумку вийде індекс інсулінорезистентності. Норма —

Порушення діяльності інших систем: атеросклероз судин

Сьогодні відсутнє єдине пояснення механізму впливу інсулінорезистенотності на ураження серцево-судинної системи. Може позначатися прямий вплив на атерогенез. Воно викликано здатністю інсуліну до стимулювання синтезу ліпідів і проліферації гладкомишкових компонентів у стінці судин. Разом з цим атеросклероз може бути викликаний супутніми обмінними порушеннями. Наприклад, це може бути гіпертензія, дисліпідемія, зміни в толерантності до глюкози. У патогенезі захворювання особливе значення має порушена функція судинного ендотелію. У його завдання входить підтримання тонусу кровоносних каналів за рахунок секреції медіаторів вазодилатації та вазоконстрикції. У стані норми інсулін провокує релаксацію гладкомишкових волокон судинної стінки при вивільненні оксиду азоту (2). При цьому його здатність до посилення ендотелій-залежної вазодилатації істотно змінюється у хворих з ожирінням. Те ж саме стосується і хворих з інсулінорезистентністю. При розвитку нездатності коронарних артерій відповідати на нормальні стимули і розширюватися можна говорити про перший етап порушення мікроциркуляціії — мікроангіопатії. Цей патологічний стан відзначається у більшій частині хворих з СД (цукровим діабетом).

Інсулінорезистентність може спровокувати атеросклероз за допомогою порушень у процесі фібрінолізу. IAP-1 (інгібітор активатора плазміногена) знаходиться у високій концентрації у хворих з СД і ожирінням без діабету. Синтез IAP-1 стимулюється проінсуліном та інсуліном. Рівень фібриногену та інших прокоагулянтних факторів також збільшено.

Змінена толерантність до глюкози та діабет 2 типу

Інсулінорезистентність є попереднім фактором перед клінічним проявом СД. За зниження концентрації глюкози відповідають бета-клітини в підшлунковій залозі. Зменшення концентрації здійснюється за рахунок підвищення вироблення інсуліну, що, в свою чергу, призводить до відносної гіперінсулінемії. Еуглікемія може зберігатися у пацієнтів стільки часу, скільки бета-клітини будуть здатні підтримувати досить високий рівень інсуліну в плазмі, щоб подолати резистентність. Зрештою ця здатність втрачається, і концентрація глюкози істотно збільшується. Ключовим фактором, який відповідає за гіперглікемію натощак на тлі SD2, є інсулінорезистентність печінки. Здорова відповідь полягає в зниженні вироблення глюкози. При інсулінорезистентності дана реакція втрачається. У результаті печінка продовжує надмірне вироблення глюкози, що призводить до гіперглікемії натощак. При втраті здатності бета-клітин забезпечувати гіперсекрецію інсуліну відзначається перехід від інсулінорезистентності з гіперінсулінемією до зміненої толерантності до глюкози. Згодом стан трансформується в клінічний СД і гіперглікемію.

Гіпертензія

Існує кілька механізмів, що обумовлюють її розвиток на тлі інсулінорезистентності. Як показують спостереження, ослаблення вазодилатації і активація вазоконстрикції може сприяти підвищенню судинного опору. Інсулін сприяє стимулюванню нервової (симпатичної) системи. Це призводить до збільшення в плазмі концентрації норадреналіну. У пацієнтів з інсулінорезистентністю підвищено відповідь на ангіотензин. Крім того, можуть порушуватися механізми вазодилатації. У стані норми введення інсуліну провокує розслаблення м’язової судинної стінки. Вазодилатація в даному випадку опосередковується вивільненням/виробленням з ендотелію оксиду азоту. У хворих з інсулінорезистентністю ендотеліальна функція порушена. Це призводить до зниження вазодилатації на 40-50%.

Дисліпідемія

При інсулінорезистентності порушується нормальне придушення виходу жирних вільних кислот після їжі з жирової тканини. Збільшена концентрація формує субстрат для посиленого синтезу тригліцеридів. Це є важливим етапом у продукції ЛПЗНП. При гіперінсулінемії знижується активність важливого ферменту — ліпопротеїн-ліпази. Серед якісних змін спектру ЛПНП на тлі СД 2 типу та інсулінорезистентності слід відзначити підвищений ступінь окислення частинок ЛПНП. Більш схильними до цього процесу вважаються гликовані аполіпопротеїни.

Терапевтичні заходи

Підвищення чутливості до інсуліну можна досягти кількома способами. Особливе значення має зниження ваги і фізична активність. Режим харчування також важливий для людей, яким діагностовано інсулінорезистентність. Дієта сприяє стабілізації стану протягом декількох днів. Посиленню чутливості ще більше сприятиме зниження ваги. Для людей, у яких встановлена інсулінорезистентність, лікування складається з декількох етапів. Стабілізація режиму харчування та фізичної активності вважається першою стадією терапії. Для людей, у яких виявлена інсулінорезистентність, дієта повинна бути низькокалорійною. Помірне зниження ваги тіла (на 5-10 кілограм) часто сприяє поліпшенню контролю над рівнем глюкози. Калорії на 80-90% розподіляються між вуглеводами і жирами, 10-20% припадає на білки.

Лікарські препарати

Засіб «» Метаморфін «» належить до медикаментів групи бігуанідів. Препарат сприяє підвищенню периферичної та печінкової чутливості до інсуліну. При цьому засіб не впливає на його секрецію. За відсутності інсуліну препарат «» Метаморфін «» неефективний. Засіб «Троглітазон» являє собою перший медикамент групи тіазолідінедіонів, який дозволений до застосування в США. Препарат посилює транспорт глюкози. Це, ймовірно, обумовлюється активацією ППАР-гамма рецептора. А рахунок цього посилюється експресія GLUT4, що, в свою чергу, призводить до підвищення інсулін-індукованого глюкозного захоплення. Для пацієнтів, у яких є інсулінорезистентність, лікування може призначатися і комбіноване. Наведені вище засоби допускається застосовувати в поєднанні з сульфонілмочевиною, а іноді і один з одним для отримання синергічного ефекту на вміст глюкози в плазмі та інші розлади. Препарат «Метаморфін» «у поєднанні з сульфонілмочевиною підсилює секрецію і чутливість до інсуліну. При цьому рівень глюкози знижується після їжі і натощак. У хворих, яким було призначено комбіноване лікування, частіше відзначалися прояви гіпоглікемії.